Дика Баба

Дика баба — це похмура істота української демонології, яка асоціюється з дикою природою та її непередбачуваною силою. Вона зображується як стара, непривітна жінка з розпатланим волоссям, що нагадує густі зарості, і грубими рисами обличчя. Одягнена в лахміття або обгорнута мохом, травами і гілками, її шкіра схожа на потріскану кору дерева, а очі блищать диким, майже звіриним блиском.
Дика баба живе в глибині лісу або на занедбаних місцях, де виступає господинею дикої природи, здатною керувати лісовими звірами та стихіями. Її поява викликає миттєву зміну в атмосфері лісу: навколо настає неприродна тиша, ніби всі тварини й птахи раптово притихли. Повітря стає важким, і здається, ніби навіть листя на деревах перестало рухатися. Це відчуття підсилює тривогу, наче сам ліс затамував подих у присутності чогось лякаючого і невидимого.

Вірили, що дика баба може заманити людину в гущавину лісу, заплутати стежки та змусити блукати, викликаючи відчуття страху і тривоги. Вона може стати небезпечною для тих, хто порушує порядок у її володіннях або шкодить природі, викликаючи хвороби чи навіть фізичну шкоду. У деяких переказах вона викрадає нехрещених немовлят, забираючи їх до лісу. Натомість залишає своїх підкидьків — дітей, які виглядають як людські, але погано ростуть, постійно вередують і мають неспокійну поведінку.

Дика баба може викликати раптові стихії, бурі чи сильні вітри, а її сміх нагадує звук вітру в деревах або дикий крик. Щоб захиститися від неї, люди уникали шуму в лісі, не ламали гілки без потреби та не залишали сміття. Для задобрення дикої баби залишали дрібні дари, як-от ягоди, хліб або молоко. Щоб уберегтися від викрадення дітей, намагалися швидко охрестити немовлят, клали біля колиски часник, освячену воду або ніж, і малювали хрести над дверима та вікнами.